« »

Виступ пані Катерини Ющенко під час пленарного засідання Академічної конференції «Український кооперативний рух»

І. ВСТУП

Шановні друзі!

Ми всі приходимо до Бога, ми всі приходимо до розуміння, який шлях Бог обрав для нас, але кожен іде своїм власним шляхом.

Книга Приповістей Соломонових говорить: «Хто погорджує ближнім своїм, той грішить, а ласкавий до вбогих – блаженний». Блаженними та щасливими є ті, хто розуміє це.

Коли ми допомагаємо голодним, спраглим, самотнім, убогим та ув’язненим, коли ми демонструємо співчуття – ми служимо Господу, ми наближаємо себе до його присутності.

Орендна плата за наше місце на Землі – це наша допомога іншим. Як сказав один видатний бізнесмен та філантроп: «Людина, яка живе тільки для себе, зрештою пожинатиме лише нещастя – егоїзм руйнує, доброзичливість облагороджує».

Багато місяців тому я мала честь зустрітися з ректором Українського Католицького Університету отцем Борисом Гудзяком. Під час нашої розмови я говорила про те, що було б добре організувати конференцію, де представники багатьох конфесій могли б зібратися разом та обмінятися досвідом вирішення нагальних суспільних проблем. Поговорити про те, як активніше залучати своїх парафіян, наших громадян, до допомоги тим, хто її потребує.

І тоді він розповів мені про цю конференцію, про Екуменічний тиждень, проведення якого вже планувалося. І я усвідомила те, що більшість з нас вже розуміють, – час настав.

Настав час нашим церквам та парафіянам збиратися разом, щоб знайти спільне розуміння, спільні цілі, повернутися до базових моральних принципів, які об’єднують всіх нас, і які є фундаментальною частиною нашої спадщини. Настав час разом працювати над тим, щоб створити суспільство на основі наших цінностей, яке базується на справедливості, відкриває нові можливості, залучає людей та громадські організації до вирішення багатьох суспільних проблем.

ІІ. МИ МАЄМО МОЖЛИВІСТЬ ЗМІНИТИ СУСПІЛЬСТВО

Ми переживаємо унікальні часи в історії нашої країни. Про такі часи мріяли покоління наших предків. За те, що ми маємо сьогодні, вони віддали своє життя. І хоча ці часи непрості, у нас є свобода та можливість розбудовувати нашу країну, впливати на її майбутнє.

Нарешті настали часи, коли замість того, щоб покірно і слухняно коритися наказам згори, ми маємо свободу об’єднуватися та заявляти владі про те, яким шляхом повинна іти наша країна.

Нарешті настали часи, коли ми усвідомлюємо свій християнський обов’язок та привілей служити іншим. Ми не даємо відштовхнути себе та переконати у тому, що всі соціальні питання – це прерогатива держави, і виключно її.

І наше суспільство, з усіма його підйомами та спадами, досягненнями та невдачами, радощами та гіркотами, підводиться в усвідомленні цього.

Мільйони наших громадян зібралися разом восени 2004 року, щоб вимагати – мирно, оптимістично та наполегливо – політичної структури, яка базується на свободі, відкритості, справедливості та рівних можливостях. Вони продемонстрували світу, красномовно та переконливо, що Україна є цивілізованою, європейською країною з яскравим майбутнім.

Таким чином, з часів нашої незалежності ми справді збудували громадянське суспільство, створили тисячі нових, активних організацій. Студенти, молодь, церкви, батьки, жінки, бізнесмени, професіонали, журналісти, меншини почали шукати можливості бути почутими.

Ми стали свідками нового розуміння філантропії з боку наших заможних людей – незалежно від того, яким шляхом вони збагатіли. Збільшення соціальної відповідальності з боку компаній і благодійності з боку звичайних людей та організацій.

Коли наш Фонд «Україна 3000» збирав кошти на побудову «Дитячої лікарні майбутнього», я була приголомшена участю 600 тисяч громадян України, які через мобільні телефони переказували нам по 5 гривень. Я була зворушена деякими внесками, які надходили до нас з найбільш неймовірних, але надзвичайно сердечних джерел.

Таких, як діти Новобогданівки, які продавали в «Артеку» власноруч зроблені іграшки і передавали нам свої доходи. Або таких, як вихованці інтернату для дітей-інвалідів, які пожертвували декілька сотень гривень.

Я дуже задоволена роботою Опікунських рад, які було створено при кожній з 25 дитячих лікарень, що беруть участь у нашій програмі «Від лікарні до лікарні». Представники місцевої влади та бізнесу, лікарі та молодь збираються разом, щоб допомогти місцевим медикам купівлею обладнання, ремонтом приміщень, подарунками та святами для хворих дітей.

А нещодавно я була щиро зворушена проектами шкіл та учнів, які брали участь у новій програмі нашого Фонду, яка називається «Добро починається з тебе». Учні 112 шкіл, які представляли усі області нашої країни, продемонстрували, що бажання допомагати старшим, дбати про довкілля, підтримувати своїх однолітків, які схибили та опинилися за гратами, відновлювати історичні пам’ятки рідного міста, відвідувати хворих або рятувати тварин є невід’ємною частиною їхніх маленьких душ та сердець.

Вони показали, що можуть робити це ефективно та пристрасно. Вони вразили своїх вчителів та батьків, і навіть самих себе, своїми досягненнями у сфері благодійництва.

Я знаю, що Ваша конференція розпочалася з нагородження переможців конкурсу малюнка та есе на тему «Подбай про ближнього». Це ще раз доводить, що ми маємо однакові цілі та способи їх досягнення, і що, можливо, всі наші ідеї та проекти є частиною великих Божих планів.

Я глибоко переконана, що для дітей бажання творити добро є природнім. Їх просто потрібно в цьому підтримати і навчити – а це справа батьків, церкви, школи, молодіжних організацій та ЗМІ, іншими словами – суспільства.

Настав час відродити традиції благодійництва у нашій країні, повернути наші дорадянські християнські цінності і передати їх молоді. Це додасть молодому поколінню впевненості, це дасть йому сенс життя.

Я бачила дітей-сиріт, які допомагали хворим дітям, окрилених відчуттям того, що вони потрібні. Я бачила, як сяють очі молодих людей, коли вони допомагають старшим людям і навчаються з їхнього досвіду та мудрості.

Я бачила дітей 6-ти річного віку, які співчували та розуміли дитину-інваліда так, що ми, дорослі, можемо тільки позаздрити. Я бачила молодих людей, які рухаються вперед, з новою метою та натхненням, коли вони дізнаються про справжню історію свого народу та країни, коли мають можливість доторкнутися до глибокої та прекрасної української культури та традицій.

Я сподіваюся, що з часом всі наші школи започаткують такі програми благодійництва. Що вони будуть надихати та винагороджувати учнів за зусилля та успіхи, уникаючи примусовості такого волонтерства. Що обов’язковою умовою вступу до престижного університету нашої країни буде соціальна активність його абітурієнта. Що моральне виховання та принципи стануть ознакою всебічно розвиненої, свідомої людини, яка гуманно і мудро використовує знання науки, законів, мистецтва, отримані під час навчання.

ІІІ. РОЛЬ ЦЕРКВИ ТА ЇЇ ПАРАФІЯН

Якою повинна бути роль церков? Христос говорить нам: «Коли ти даєш нужденному, ти даєш мені».

Робота таких прекрасних організацій, як «Карітас», прихильником якої я є вже багато років; численних православних, єврейських, протестантських громад свідчить про глибоке співчуття до ближнього, яке мають парафіяни нашої країни.

Я була щиро здивована роботою деяких наших церков. Я пам’ятаю, як колись, проїжджаючи біля православного храму в Житомирі, чомусь вирішила там зупинитися. І я зустріла там священика, який робив дивовижні речі. Сотні дітей відвідують його недільну школу та літні табори, десятки жінок-парафіянок роздають бідним одяг та їжу, яку збирають в церкві.

Я також пам’ятаю мою церкву в Чикаго і подібні їй церкви в усій діаспорі, збудовані з невеликих пожертв, зібраних парафіянами. Більшість коштів збиралися тоді, коли наші мами ліпили вареники і продавали їх до місцевої громади – тиждень за тижнем, рік за роком. На зібрані кошти діаспора будувала та підтримувала будинки для літніх людей, хоспіси для хворих. І я пам’ятаю кредитну спілку, яка, акумулюючи невеликі заощадження всієї громади, могла жертвувати гроші церквам, музеям, молодіжним та місцевим організаціями, танцювальним гурткам, хорам, надавати кредити на купівлю житла та освіту, на заснування наших газет та магазинів та інших бізнесів.

З іншого боку, я також часто зустрічаю священиків, які говорили мені, що вони не займаються соціальною роботою, тому що не знають, як це робити. Саме тому Конференції – такі, як ця, що зібрала нас сьогодні, можуть мати великий вплив. Вони можуть заохотити та навчити духовенство, яке має прекрасні наміри, але якому не вистачає досвіду допомоги своїм парафіянам знайти спасіння через добрі справи. Як покращити свою країну та суспільство, життя та душі наших людей. Як подолати нашу важку спадщину, як взяти найкраще з минулого та відкинути те, що було злом.

Я сподіваюся, що ми справді зможемо спланувати програми, які продовжать цей екуменічний тиждень, де різні конфесії зберуться, щоб навчитися один від одного, скоординувати свою діяльність і розподілити відповідальність.

IV. А ЯКОЮ ПОВИННА БУТИ РОЛЬ ДЕРЖАВИ?

Настав час всім нам зрозуміти, що держава – це ми, а ми – це держава. Її успіхи – це наші успіхи, її невдачі – це наші невдачі. Коли ми скаржимося, що держава не робить те, чого ми хочемо, ми вказуємо пальцем на себе. Коли ми демонструємо апатію, ми віддаємо себе на поталу іншим. Ми платимо з власних кишень за всі державні програми, ми на своїй шкірі відчуваємо всі її рішення.

Я переконана, що вчити парафіян бути відповідальними громадянами також повинна церква. Любити свою країну, молитися за її майбутнє та лідерів, але також брати відповідальність за її розвиток. Голосувати, формувати групи для впливу на її рішення, розбудовувати сильні установи. Відмовлятися від корупції, від продажу майбутнього держави на користь короткострокових незначних виплат. Якщо вірні цього не зроблять, це завдання залишиться тим, хто не вірить у Бога, а це жахлива перспектива.

Держава повинна робити все можливе, щоб зберегти як фізичне, так і моральне здоров’я та виховання своїх громадян. Підтримати вивчення християнської моралі та етики, української історії, волонтерства і благодійництва в школах, теології та богослов’я в університетах. Заохочувати благодійність і корпоративну відповідальність у суспільстві. Впроваджувати політику і програми, які покращать соціальний добробут, освіту, здоров’я та культуру, і боротимуться з злочинністю, корупцією та несправедливістю.

Те, що держава змушує нас платити податки на благодійні справи, є неприйнятним. Якщо я даю батькам гроші на лікування хворої дитини, якщо ви даєте стипендію студенту-сироті, якщо він з-за кордону надсилає їжу для сиротинців, якщо вона дарує книгу майбутній мамі – всі ми повинні сплатити значні податки до державного бюджету. Це неправильно. І тут, хоча з боку медіа на мою адресу за це лунала критика, я не закликаю давати пільги олігархам. Я прошу наш уряд та наш парламент робити те, що робить більшість цивілізованих націй, і припинити змушувати кожного громадянина, організацію або фонд платити за щире бажання допомогти державі у вирішенні нагальних суспільних проблем. Так, держава повинна не допускати зловживань. Але – так само, як це зробили інші країни – наші владні органи можуть знайти спосіб покарати корупцію, не караючи при цьому тих, хто робить добрі справи.

V. ВИСНОВКИ

Виклики, які стоять перед нашою країною, є величезними. Це захист нашої незалежності та суверенітету, які ми отримали, мабуть, на думку декого, занадто легко, щоб оцінити їхню справжню цінність. Це зміцнення нашої ідентичності шляхом вивчення нашої історії, вшанування героїв, любов до культури, дотримання традицій.

Ці виклики також означають створення політичної та економічної системи, яка забезпечує демократію та справедливість, процвітання, економічні свободи та права власності для всіх громадян. Забезпечує економічну незалежність, ефективну медичну систему, рівні можливості для жінок, меншин та людей з особливими потребами. Систему освіти, яка готує людину до нового світу, з новими можливостями та викликами, і яка одночасно надає міцні моральні засади, що базуються на вічних цінностях – вірі у Бога, любові до країни та родини.

Роль церкви, і через неї родини та всіх людей – заохотити моральні цінності та традиції, які є фундаментальними для нашої душі.

Відкинути всіх, хто прагне руйнації, дати відсіч силам, які працюють над знищенням українського минулого, українського сьогодення та українського майбутнього. Я знаю, що у негативізмі та цинізмі завжди є диявол, а у добрих справах, оптимізмі та благодійності завжди є Господь.

Дякую, що ви зібралися тут для того, щоб будувати, об’єднувати і шукати спільне.

м. Львів, 13 червня 2008 року