« »

Виступ пані Катерини Ющенко під час урочистої церемонії нагородження переможців конкурсу плакатів «Голодомор 1932-33 рр. – геноцид українського народу»

Я дуже вдячна за запрошення взяти участь у цьому заході.

Я дякую всім студентам за участь та за прекрасні роботи, які є надзвичайно сильними, емоційними та змістовними.

Я думаю, що ми живемо у надзвичайно унікальний час. Це є час, коли ми нарешті можемо говорити про Україну і про ту трагедію, яку український народ пережив у страшних сталінських роках. Говорити про те, про що 15-20 років тому не говорили взагалі. Настав час, коли ми можемо і повинні говорити про геноцид українського народу. Це великий прорив у суспільстві, коли цю трагедію визнає геноцидом Верховна Рада України, коли письменники починають писати про це, художники створюють картини, присвячені цій темі, знімаються фільми.

Є багато людей, які пережили Голодомор. Я хочу висловити повагу пані Євгенії Далас, яка присутня у цьому залі, бо ця жінка пережила голод, і у своїй книзі розповіла про цю трагедію усьому світу.

У нашій країні є ще півмільйона таких людей, ми повинні їх поважати, допомагати їм і якнайшвидше зібрати свідчення цієї трагедії.

Сьогодні Фонд «Україна 3000», який я очолюю, займається різними питаннями, але свого часу однією з головних причин його створення було саме дослідження трагедії Голодомору. У 2003 році ми ініціювали унікальну акцію вшанування жертв голоду – «Запали свічку». Ми вважаємо дуже важливим, щоб про Голодомор говорили не тільки митці та історики, а кожна людина усвідомила, що сталося з її народом, поставила свічку, принаймні раз на рік згадала цих людей і помолилася за них.

За останні роки ми намагалися багато робити в цьому питанні: видавали книжки, знімали фільми; ми відкрили перший веб-сайт Голодомору, де є понад дві тисячі свідчень про цю трагедію.

Але тепер я закликаю вас, нашу молодь, починати більше робити. Я закликаю всіх включатися в цю тему, бо вона є важливою. Ми повинні зрозуміти, що ми загубили не тільки тих людей, які померли у далекі тридцяті роки, – ми загубили тисячі душ, що не народилися, а вони могли б стати великими людьми. І наскільки більшою й сильнішою була б наша країна, наша нація, якби ці люди народилися.

Я хочу подякувати всім організаторам цієї події. Я дякую Академії, що заохотила студентів взяти участь у цьому важливому проекті; всім студентам, які підготували роботи; Моргану Вільямсу, який не має українських коренів, але вже багато років працює над цією справою, бо він зрозумів, що про трагедію українського народу вже час знати в усьому світі.

Дуже дякую усім Вам!