Виступ пані Катерини Ющенко під час поминальної служби по Леву Добрянські

Від себе особисто, від імені мого чоловіка, Президента України Віктора Ющенка, а також багатьох українців дозвольте мені висловити глибоке співчуття родині Доктора Лева Добрянські – шановним пані Юлії, Ларисі, Полі, іншим членам вашої родини, численним колегам та друзям, колишнім студентам і всьому американському народу.

Дорогі друзі, є такий вислів: «Наша допомога іншим – це орендна плата за наше місце на землі».

Доктор Добрянські допомагав мільйонам людей, які десятиліттям були ув’язнені за стінами, збудованими комуністичними режимами у Європі, Азії та в усьому світі. Роками, навіть десятиліттями, коли численні політики, дипломати, письменники, журналісти та експерти декларували певну реальність, Лев Добрянські голосно, відверто і безстрашно говорив про те, що всі люди мають невід’ємне право бути вільними, і, що не менш важливо, – що нації також мають право на незалежність та суверенітет. Доктор Добрянські сміливо очолював справу поневолених народів, справу мільйонів людей у пастках терору та рабства. Як науковець та економіст, він аналізував економічну хибність комунізму, як інтелектуал та філософ – відверто говорив про переваги демократії, свободи та прав людини. Він говорив про штучно створений голод в Україні – Голодомор. Він говорив про ГУЛАГи, про дисидентів та борців за свободу в усьому світі, про права народів на незалежність.

За це Лева Добрянські критикували, йому погрожували, над ним сміялися. У шістдесятих, сімдесятих, восьмидесятих роках він говорив про те, що було тоді немодним, – про реалії, на приховування яких тирани витрачали мільярди; про правду, яку багато впливових людей в Вашингтоні вважали за потрібне ігнорувати.

Але... Нехай у нас всіх буде можливість переконатися у правдивості наших мрій та прагнень, бути свідками того, як справджуються наші найглибші переконання. Бажаю всім нам провести останні роки нашого життя в оточення люблячих людей, переконуючись на власні очі у тому, як справи, які ми очолювали, перетворюються на реальність; які ті, хто були нашими найзапеклішими критиками, зрікаються своєї думки. Або не без іронії спостерігати, як вони стають нашими прихильниками. Леву Добрянські це вдалося.

Він здійснив свої мрії, він справдив надії десятків поневолених націй, молитви мільйонів репресованих. Він навіть зміг посприяти встановленню монументу своїм найглибшім переконанням – пам’ятник жахам комунізму та перемозі людського духу над тоталітаризмом.

Я виростала як патріот рідної країни моїх батьків, України, і як людина, глибоко вдячна американському прикладу свободи та демократії, готовності Америки очолити боротьбу за ці права в усьому світі.

Я поступила до Університету Джорджтауну з бажанням поглибити свої фундаментальні переконання. І тут, в Джорджтауні, я мала щастя зустрітися з професором Добрянські вже в першому семестрі. Професор Добрянські відкрив для мене монетарну політику, графіки попиту та постачання, а також багато інших фактів, які виглядали для мене дуже складними у віці вісімнадцяти років.

Пам’ятаю, як на першому курсі я вперше з острахом зайшла до його кабінету і чекала в черзі, поки він зустрічався зі своїми студентами. А потім визнала, що не зрозуміла нічого з того, що він розповідав на лекціях цього дня. І він терпляче пояснював мені ці графіки та схеми. Пізніше він розповідав мені про свою роботу у справах поневолених націй. Ми говорили з ним годинами.

Він переконав мене змінити фах з міжнародної політики на міжнародну економіку. Він переконав мене присвятити життя питанням прав людини, поневоленим народам та Україні. Він переконав мене стати його асистентом, а пізніше перебрати його посаду у Вашингтонському офісі його організацій – Українського конгресового комітету та Комітету у справах поневолених націй.

Це привело мене з часом до Університету Чикаго, де я вивчала міжнародні фінанси, а пізніше – до роботи в Бюро прав людини у Державному департаменті, Білому домі за часів Президентства Рейгана та у Конгресі, а потім, одразу коли настала така можливість, реалізувати все, що я знала, у вільній та незалежній Україні, яка почала стрімко розвиватися.

І сьогодні я не перестаю дивуватися тому, як змінився світ протягом цього короткого часу нашого життя. І тому, що Доктор Лев Добрянські знав про це багато, багато років тому.

Про нас судять по нашій родині, нашим друзям, нашим ворогам, нашим вчинкам, по тому впливу, який ми мали на життя інших людей. І нехай так станеться, щоб наприкінці нашого життя всі ми, присутні в цій залі, змогли показати хоча б невелику частину того, що зміг зробити Лев Добрянські – чудову, щасливу, люблячу та успішну родину, подоланих ворогів, тисячі вдячних друзів, колег та студентів. І мільйони людей в багатьох країнах світу та на багатьох континентах, які – знаючи про це чи ні – завдячують своєю свободою герою, науковцю, людині, яка боролася за їхні права та свободи; ідеалісту, чиє розуміння прихованої ганебної сутності тоталітаризму та бачення невід’ємного прагнення людей до свободи та незалежності є так само актуальним сьогодні, як було 50 років тому.

Нехай Бог благословить Доктора Лева Добрянські, його родину та його спадщину.

Вашингтон, 19 лютого 2008 року