Зробити стартовою  Додати в обране  Мапа сайту Українська  Русский  English 
Україна 3000
 
 
Культура
Медицина
Освiта
 


Катерина Ющенко: У проекті «Лікарні майбутнього» суспільство майже не допомагало

1 Вересня 2016



Дружина Президента України (2005–2010), голова Наглядової ради Міжнародного благодійного фонду «Україна 3000» Катерина Ющенко показала приклад служіння Україні, духовним цінностям суспільства. Народжена і вихована у великій українській діаспорі, вона була однією з перших, хто повернувся в Україну, як тільки це стало можливим, і присвятила своє життя Батьківщині та допомозі в її розбудові.

Першого вересня Катерина Ющенко святкує 55 років від дня народження. Напередодні «УМ» поспілкувалася з Катериною Михайлівною. У відвертій розмові вона розповіла, як провела літо, про нюанси проекту «Дитяча лікарня майбутнього» і те, чим зараз займається її чоловік. Але перше запитання, звичайно, стосувалося святкування ювілею.

«ПИШАЮСЯ СВОЄЮ НАЦІЄЮ»

– У день мого народження разом iз дітьми піду до школи. Для моєї старшої доньки Софійки це перше вересня буде останнім, адже вона у випускному класі. Потім, на вихідних, святкуватимемо з друзями – деякі з них із діаспори приїхали до України відзначати 25-ту річницю Незалежності.

– Що для вас означає це свято? Ви також виросли у діаспорі.

– Я є частиною того покоління, на чиїх очах Україна виборола Незалежність, якої століттями прагнула, про яку могли тільки мріяти багато поколінь наших предків. І хоча я виростала в діаспорі, була тісно пов’язана з духом, культурою та історією України. 

Сьогодні Україна водночас молода і давня. З одного боку, ми повинні ставитися до Україні як до матері – яку ми любимо і перед якою маємо священний обов’язок. З іншого боку – Україна також є нашим дитям, яке потребує великого терпіння і захоплення, про яке потрібно піклуватися й усіляко сприяти його розвиткові.

Я пишаюся своєю нацією, яка знову і знову піднімається і зростає, попри всі негаразди – і вимагає свободи і справедливості, яка чинить небувалий спротив і йде на нечувані жертви.

«ДЕКОМУНІЗАЦIЯ – ЦЕ НАСАМПЕРЕД ЗМIНИ В ГОЛОВАХ»

– Чим ви займаєтеся зараз?

– Я мама трьох дітей i дружина, і це забирає більшість мого часу. Продовжую працювати з нашим фондом «Україна 3000». Крім того, я є доцентом та викладачем магістерської програми Університету банківської справи. Мені це подобається, адже викладання таких предметів, як, наприклад, «Соціальна відповідальність бізнесу», потребує креативності та інноваційних підходів. Дуже важливо вчити наших молодих людей розуміти свою роль у суспільстві, відповідальності перед своєю країною, університетом, довкіллям, вчити боротися з корупцією, бути відповідальним громадянином. Хотіла б розширити перелік курсів, які викладаю.

Також часто виступаю на міжнародних конференціях – мене запрошують наші міжнародні партнери, яких цікавить правда про те, що відбувається в Україні, стан економіки, війна на сході, стан розвитку громадянського суспільства тощо.

– Над чим зараз працює фонд?

– Продовжуємо ті програми та напрями, які визначили для себе 10 років тому, – дитяча медицина, освіта, культура. У нас працює велика всеукраїнська програма допомоги дитячим медичним закладам «Від лікарні до лікарні». За ці десять років фонд разом iз партнерами передав до дитячих лікарень велику кількість сучасного медичного обладнання на загальну суму більш ніж 50 мільйонів доларів. Понад 120 дитячих лікарів з усієї України пройшли стажування у провідних американських та європейських клініках, десяткам дитячих лікарень ми знайшли надійних партнерів за кордоном для обміну досвідом, співпраці, комунікацій. 10 років тому ми розпочали дуже важливу для України програму – створення Всеукраїнського центру охорони здоров’я матері та дитини, Дитячої лікарні майбутнього, про яку я хотіла б поговорити окремо.

Ще одна медична програма, якою ми дуже пишаємося, – «Радість дитинства – вільні рухи», завдяки якій понад 1400 дітей iз діагнозом ДЦП пройшли реабілітацію в клініці Козявкіна, а 63 реабілітаційні установи по всій території України отримали гранти. Ми б дуже хотіли продовжувати ці програми і розширити їх на інші категорії дітей з особливими потребами. Дуже важливо дати таким людям можливості кращого доступу – до шкіл, громадських місць, а нашому суспільству взагалі потрібно бути відкритішим у своєму мисленні.

Ми допомагаємо країні долати наслідки війни на сході – співпрацюємо з волонтерами, які передають на фронт необхідні речі та їжу, відправляємо дітей поранених або загиблих в АТО у табори відпочинку в різні країни Європи. До речі, щойно одна з таких груп, до якої увійшли діти загиблих, повернулася з Франції – наші діти гідно показали себе у міжнародному скаутському таборі в містечку Гревелін, що на півночі Франції. Табір уже 70 років поспіль організовує Асоціація «Французька народна допомога», там одночасно перебували 250 дітей 32 національностей.

Наш діагностичний центр NOVO у Львові, який ми створили два роки тому і про який я розкажу далі, безплатно надає послуги пораненим в АТО, родинам загиблих солдатiв i майданівців, дітям iз малозабезпечених родин.

Ми також почали активно співпрацювати з організацією Елеос-Україна – Синодальний відділ соціального служіння та благодійності УПЦ Київського патріархату за програмами підтримки воїнів АТО та їхніх родин, бідних та нужденних.

– Якими проектами у сфері культури ви зараз опікуєтесь?

– Одним iз головних напрямів роботи фонду за всі ці роки був і залишається розвиток музеїв та збереження національної культурної спадщини. Наша мета – системні проекти і якісні зміни для всіх музеїв країни. Нашим головним партнером є «Український центр розвитку музейної справи». Разом ми організовуємо тренінги для українських музейників за участі українських та зарубіжних експертів. Перекладаємо та видаємо українською мовою фахову літературу з музейної справи. Готуємо до друку декілька нових видань.
 
Підтримуємо діяльність музейного профільного веб-порталу, видання єдиного в країні фахового музейного друкованого журналу тощо.
 
Коли була можливість, намагалися адресно підтримувати найбільш активних музейників. Запровадили стипендії, які з 2005-го до 2012 роки отримали понад 100 фахівців на загальну суму близько 70 тисяч доларів. Організовували стажування українських музейників для знайомства із провідним закордонним досвідом.
 
Зараз в Україні триває активна декомунізація. Але очевидно, що вона не має зводитися винятково до боротьби із зовнішніми проявами – назвами вулиць, символікою, монументами. Це насамперед зміни в головах, переосмислення минулого, усвідомлення нових цінностей, здатність до критичного мислення. І роль музеїв у цій роботі – як інституцій пам’яті, місць діалогу з громадою – неоціненна. Ми завжди це розуміли і намагалися через наші системні проекти наблизити якісні зміни в музеях країни та допомогти їм максимально розкрити свій потенціал.
 
Нещодавно разом iз партнерами ми відкрили неприбутковий дитячий центр «Світлиця», де навчаємо дітей української історії, традиційних ремесел, проводимо майстер-класи.
 
– Фонд «Україна 3000» зробив великий внесок у дослідження Голодомору...
 
– Так, iз 2003 року ми приділяємо велику увагу темі донесення до широкого загалу правди про Голодомор, комуністичні репресії, руйнування церков і духовності, примусової праці українців у Німеччині. Ще у 2003 році ми першими оголосили і провели акцію «Запали свічку» – закликали поставити свічку у вікні на пам’ять про страчених голодом; сьогодні це стало для багатьох українців невід’ємним ритуалом жалоби за жертвами Голодомору. Ми зібрали близько 2000 свідчень свідків Голодомору, які у 2010 році передали до Національного музею «Меморіал пам’яті жертв голодоморів в Україні».
 
– Із ким із благодійників сьогодні найбільш активно співпрацює фонд?
 
– Ми реалізовуємо багато спільних програм і проектів iз членами Асоціації благодійників України, одним iз перших членів якої наш фонд став у 2011 році. Асоціація скеровує свою діяльність на створення максимально сприятливих умов для розвитку благодійності в Україні. Сьогодні вона об’єднує 63 всеукраїнські та регіональні благодійні фонди, громадські та волонтерські організації, соціально-відповідальний бізнес, приватних осіб. Одним iз найвідомiших проектів Асоціації є національний конкурс «Благодійна Україна», співорганізатором якого є наш Фонд.

Отже, незважаючи на те, що діяльність Фонду сьогодні не є такою активною, як за часів президентства мого чоловіка, ми активно працюємо, шукаємо і відкриваємо для себе нові сфери і напрями.

«ГIРКО ВIД ТОГО, ЩО ТАКИЙ ПОТРIБНИЙ ПРОЕКТ КИНУЛИ ПIД НОГИ НЕДОБРОЧЕСНИМ ПОЛIТИКАМ»

– Ви сказали, що десять років тому розпочали створення Дитячої лікарні майбутнього...

– Так, у 2005 році, коли виникла ідея цього проекту, ми знали, що зібрати гроші для надсучасного всеукраїнського медичного центру буде нелегко. Навіть у Європі та Сполучених Штатах, де системи охорони здоров’я є розвинутішими, а бюрократія – менш обтяжливою, створення такої лікарні займає 8-12 років.

Водночас ми розуміли, що Україна не може більше лікувати важкохворих дітей тільки за кордоном. В Україні є тисячі дітей iз такими патологіями, як рак, лейкемія, генетичні порушення, орфанні захворювання та інші, які не лікуються в Україні. 

Я побачила реальний стан української медичної системи, коли моїй власній дитині довелося лікуватися в «ОХМАТДИТі». У 2000 році я зустріла там матерів, які спостерігали, як їхні діти вмирають в огидних, застарілих, переповнених палатах, тому що технологія і процедури, що тоді застосовувалися у малих містах США і Європи, не були доступні для столиці України.

Тож для мене це було питання не політики або піару, а співчуття і відповідальності. Я хотіла використовувати можливості, доступні для мене як дружини Президента, щоб привернути увагу до цієї величезної проблеми, а також стимулювати уряд, бізнес і суспільство спробувати вирішити цю проб­лему. Я виросла в Америці, де існує традиція корпоративної філантропії та участі громад у вирішенні соціальних проблем, і я хотіла пробудити це почуття обов’язку тут, в Україні. У тому числі, щоб відродити українські традиції благодійності, зруйновані у радянський період.

Крім того, я хотіла спробувати зламати ганебну практику давати хабарі у валізах і переказувати кошти на офшорні рахунки, а натомість робити пожертви відкрито і прозоро. Так, як це робиться у всіх цивілізованих країнах. Якби ми дійсно хотіли вкрасти гроші, ми могли б зробити так легко і без всякого піару, не на очах у всієї країни.

– Що ви зробили для того, щоб розпочати і втілити проект? 

– Спочатку ми уважно вивчали можливість оновлення лікарні «ОХМАТДИТ». Але багато українських та міжнародних експертів настійно вказували нам, що це буде величезна трата грошей, адже те місце є не найкращим, що будівництво нового об’єкта буде технічно досконалішим і водночас менш вартісним.

Ми були сповнені рішучості принаймні спробувати встановити нові медичні та операційні стандарти і підняти охорону здоров’я матері і дитини на європейський рівень – бути тим криголамом, який почне зміни і дасть дорогу іншим. Хочу також зазначити, що в кожному великому місті нашої країни, де я зустрічалася з лікарями й обговорювала це питання, жоден лікар, жоден фахівець, жодний бюрократ, бізнесмен або журналіст не висловився проти проекту.

Це дало нам велику надію на те, що принаймні у цьому питанні ми єдині як нація – адже що може бути важливішим для людини, ніж здоров’я дітей. Мені гірко від того, що такий потрібний проект кинули під ноги недоброчесним політикам.

На початку ми звернулися до великого, середнього і малого бізнесу, журналістів, показували в прямому ефірі наші фандрейзингові і конкурсні процедури, залучали кращих лікарів та адміністраторів з Європи і США як консультантів. Ми хотіли, щоб українці відчували велику громадянську відповідальність і просили їх пожертвувати бодай найменшу суму.

Ми підписали угоду з Дер­жавним управлінням справами (ДУС). Наш Фонд узяв на себе зобов’язання сплатити розробку архітектурного проекту надсучасного медичного центру, допомогти у закупівлі медичного обладнання та підготовці медичного персоналу. Уряд мав провести фактичне будівництво, оснащення, а також фінансувати діяльність лікарні.

– Які проблеми виникли при реалізації  проекту?

– Ми зіткнулися зі значними проблемами від чиновників та медичної бюрократії. Ми зіткнулися з будівельними нормативами кількадесятирічної давнини для забудовників.

За час реалізації проекту ми майже не мали підтримки і не бачили кроків назустріч. Працювали фактично як девелоперська фірма, один за одним отримуючи потрібні дозволи та ліцензії – спочатку для однієї ділянки, потім для іншої, коли першу нам змінили. Держава сторонилася нас, бо проект лікарні вимагав законодавчих змін та кардинальних рішень виконавчої влади.

За ці десять років в Україні змінилося десять міністрів охорони здоров’я, кожен з яких так чи інакше не міг допомогти у створенні лікарні. Чиновники, від яких залежав дозвіл на ті чи інші роботи, перешкоджали нам, тому що ми йшли законним шляхом, а не тим, до якого вони звикли, – корупцією або «телефонним правом». Суспільство та ЗМІ робили дуже мало і спостерігали, що з того вийде, чи побудуємо ми цей надзвичайно складний інфраструктурний об’єкт силами невеликого благодійного фонду.

Політики і ЗМІ цькували нас; лише пізніше ми зрозуміли, що одному з олігархів, який пообіцяв 15 млн. доларів на будівництво лікарні, було дешевше заплатити 300-400 тисяч ЗМІ, які почали нас системно і професійно знищувати. Ми пережили чотирнадцять перевірок від усіх можливих контролюючих органів, і більшість запитів, на жаль, надійшли від народних депутатів.

У процесі розробки проектної документації нам довелося зіткнутися з державною дозвільною системою. Ми зiбрали 299 дозволів і погоджень, перш ніж проектна документація пішла на експертизу. Це була наша принципова позиція: усі дозволи мають бути отримані законно, ми хотіли показати суспільству, що це можливо і як це робити. Але велику частину з них ми здобували у боротьбі з бюрократичною тяганиною, корупцією, відвертим саботажем. Один iз дозволів нам не хотіли давати з аргументацією «я не хочу».

Потім нас поставили до відома, що ми не можемо проводити будівельні роботи на тій ділянці, де ми планували. Це суттєво затримало проект. Після зміни ділянки розпочалося протистояння з астрономічною обсерваторією НАН України, яка бомбардувала листами органи влади, намагаючись унеможливити будівництво – мов­ляв, лікарня розташована заблизько до стратегічно важливого об’єкта. У нас є копія одного з таких листів, де обсерваторія посилається на... наказ Ради народних комісарів від 1945 року.

У 2009–2010 роках проект пройшов комплексну державну експертизу, яка для нас тривала дев’ять місяців замість відведених законом 45 днів. На лікарню не було виділено жодної копійки бюджетних грошей, незважаючи на те, що, згідно з угодою про створення Всеукраїнського центру охорони здоров’я матері та дитини, будівництво мала фінансувати держава.

Неочікуваною була відмова деяких благодійників, які під час телемарафону у грудні 2006 року публічно пообіцяли виділити значні кошти, виконувати свої зобов’язання. Після того, як великі благодійники оголосили свої обіцянки, деякі з них не поспішали робити внески. Наприклад, один пообіцяв 10 мільйонів доларів, а передав лише 141 тис. гривень. Інший, як я вже говорила, обіцяв 15 мільйонів доларів, але не дав ні копійки.

Хвиля чорного піару також була неочікуваною. Ми ніколи не уникали уваги ЗМІ та громадськості. У 2006 році ми підписали меморандум iз найбільшими телеканалами, що вони будуть здійснювати громадський контроль за реалізацією проекту. Про пророблену роботу фонд «Дитяча лікарня майбутнього» звітував щотижня. Але це не дуже цікавило наших начебто партнерів. Ми оприлюднювали кожен свій крок, пояснювали кожне рішення. Всі звіти є на нашому сайті.

Несподівано для нас проект із суто соціального був переведений на політичну площину. Проти нього почали активно виступати політики «лівого крила» – комуністи, соціалісти. Вони несли маячню, яку охоче підхоплювали ЗМІ. Ми документально спростовували кожну таку «заяву», але нас не чули – президентська кампанія вже почалася, і опоненти Ющенка не могли допустити його успіху. Що таке інформаційна війна, ми дізналися значно раніше, ніж більшість людей.

Проект лікарні впродовж багатьох років піддавався численним нападам, ініціаторами яких були комуністи, Москаль (ще 5 років тому), журналісти, депутати, які подавали запити в МВС і прокуратуру, адміністрація і сім’я Януковича та інші. Повторюю, ми пережили багато перевірок, але вони не виявили жодних неправильних дій або порушень. Уся інформація про доходи та витрати є на сайті Фонду. Що ж стосується Антикорупційного бюро, то воно має справу з неправильним використанням державних коштів. У нашому проекті були задіяні тільки приватні кошти від благодійників, і вони не мають до нас претензій. У проекті не було ні копійки державних коштів.

У 2010 році, під час правління Януковича, після декількох місяців досліджень і перевірок – у тому числі натяків, що вони хотіли б з’ясувати, де тут можна вкрасти гроші – Державне управління справами своїм листом заборонило будь-які будівельні роботи на земельній ділянці.

Але ми продовжили роботу. Проект лікарні неодноразово ставав переможцем архітектурних конкурсів і отримував європейські нагороди.

Ми вели переговори з західними постачальниками технологій щодо оптимальних цін на обладнання. Ми відвідали десятки лікарень за кордоном, щоб обговорити питання співпраці, отримати ідеї та поради. Тривалий час ДУС і Міністерство охорони здоров’я спостерігали за нами і високо оцінювали наші зусилля. Вони запевняли нас, що будуть виконувати свою частину договору.

Що було найболючішим – що держава могла б побудувати не одну, а багато таких лікарень iз грошима, які були витрачені даремно на інші, фінансовані урядом проекти, такі як вертолітний майданчик на Парковій алеї, або гроші, які пропали безвісти на створенні нового корпусу лікарні «ОХМАТДИТ». Для порівняння – реконструкція стадіону «Олімпійський» коштувала, як три бюджети будівництва нашої лікарні.

– Якщо б ви сьогодні ініціювали подібний проект, що зробили б інакше?

– Я була б менш наївна і менш «західна» у своєму мисленні. Я б не стала братися за такий великий проект, призначений для створення системних змін у медицині, а просто зробила б багато маленьких хороших проектів. Я б зосередилася на підтримці соціальних підприємств та сталих життєздатних проектів.

Я б створила благодійний ендаумент, і це дозволило б мені завжди мати гроші на добрі справи. Я б точно не витратила на проект стільки особистих коштів. Навіть при тому, що ця лікарня не мала бути якоюсь захмарно технологічною та інноваційною. Вона мала бути такою, які є в сотнях міст по всій Європі та США – ні більше, ні менше.

Але якби я вже долучилася до проекту, я б максимально чітко формалізувала стосунки з усіма учасниками процесу. Не розпочинали б активну фазу реалізації проекту, ще не маючи на рахунку всієї необхідної суми. Заручилися б повною прихильністю ДУС, Кабінету Міністрів і парламенту. Я б не слухала людей, які казали, що все чудово.

Але є одна річ, яку я дуже добре знаю. Незалежно від того, робила б я щось або нічого не робила – мене б усе одно критикували. Тому що це українська політика. Якщо вони не можуть знайти негатив проти Ющенка, то в хід ідуть його дружина, сім’я, його любов до української історії і традицій, що вказує на дріб’язковість і убогість деяких українських політиків. Чому вони це роблять?

Одні – щоб отримати політичні бали, інші – щоб відвернути увагу від відсутності в них власного успіху або від власних скандалів. Часто це відбувається тому, що вони отримують гроші від «вищестоящих», щоб робити брудну роботу.

– Чи відчуваєте ви власну провину через те, що сталося з проектом?

– Я мрію, щоб лікарня була побудована. Я впевнена, що станеться це раніше або пізніше, бо від того, що наш проект «поховали», потреба у такій лікарні нікуди не зникла. Я задаю собі запитання вже багато років – кому вигідно збагачувати дитячі закордонні клініки замість того, щоб побудувати свою? Ми живемо у ХХІ столітті і нарешті повинні зробити медичну систему України сучасною.

Усе, що ми мали зробити, ми зробили, залучивши великі кошти в реформування сектору охорони здоров’я України. На жаль, держава свої зобов’язання не виконала.

Усі залучені та примножені кошти сьогодні повертаються дітям України. Ми зібрали на проект 100 мільйонів гривень (саме така сума реально надійшла на наші рахунки), а витратили на його реалізацію 170 мільйонів. За допомогою цих коштів ми пожертвували медичне обладнання для Національного інституту раку та Інституту педіатрії, акушерства та гінекології.

Ми створили «міні-лікарню майбутнього» у Львові – недержавний неприбутковий медичний центр NOVO, про який я вже згадувала, він діє на базі Львівської міської дитячої лікарні. Тут працюють кращі апарати МРТ і КТ в Україні. Центр надає недороге або безплатне лікування хворим дітям і пораненим солдатам.

Ми взяли на себе зобов’язання дер­жави, розпочавши роботи на земельній ділянці за благодійний кошт. Ми порушили багато питань, рішення яких допомогло розвивати сферу медицини. І сьогодні ми продовжуємо цю роботу, впроваджуючи у центрі NOVO нові для України партнерські засади та інноваційні управлінські рішення.

У медичну систему України 50 мільйонів доларів – це дуже багато. Не думаю, що багато інших людей або фондів можуть похвалитися такими досягненнями, а наш Фонд зробив це, тож я не відчуваю провини.

«УСЕ, ЩО ГОВОРИВ ВIКТОР БАГАТО РОКIВ ТОМУ, Є НЕ МЕНШ АКТУАЛЬНИМ СЬОГОДНI»

 Чи цікавим було ваше нинішнє літо?

– Так. Уже другий рік поспіль ми з дітьми проводимо частину літа в Оселі «Бобрівка» у штаті Коннектикут, на північному сході Сполучених Штатів. До цього табору щорічно приїздять 60 дітей різного віку, де вони інтенсивно вивчають музику та співи, зокрема гру на бандурі, під керівництвом знаних та професійних музичних викладачів зі США та Канади, разом iз геніальним віртуозом Юліаном Китастим.

Деякі студенти – це діти моїх друзів iз діаспори, з ким я відвідувала подібні табори у дитинстві. Діти у цьому таборі живуть у досить спартанських умовах, практикують гру на бандурі принаймні три години зранку, а після обіду дві години займаються співом.

Наприкінці програми студенти дають концерт, який цього року включав твори «Не спи моя рідна земля», «Лебеді материнства», «Їдуть козаки» та «Іванку» – це було неймовірне, вражаюче і зворушливе дійство.

Поки займаються музикою, ми, батьки (в основному, звичайно, мами), готуємо їжу – сніданок, обід та вечерю на 80 людей, а потім миємо посуд! Після повернення до України Тарас поїхав у козацький табір, Христина займалася математикою та мистецтвом, а Софійка працювала волонтером. А мама повернулася до роботи.

– Чим займається зараз ваш чоловік?

– Після закінчення свого президентства Віктор створив Інститут Президента Віктора Ющенка, який займається питаннями національного відродження, просування демократії та верховенства права в Україні, питаннями євроінтеграції.

Віктор також активно займається створенням Музею «Хата Тараса Шевченка» за оригінальними кресленнями самого поета – хати-мрії, в якій він хотів жити і яку так і не побудував. Це буде і бібліотека, й інтерактивний музей, і місце для майстер-класів із народних ремесел, музичних фестивалів, конкурсів. Біля неї буде церква Всіх Українських Святих – пантеон українських героїв. Також Віктор впорядковує свою унікальну колекцію українських старожитностей – рушників, предметів побуту, одягу тощо.

Він часто виступає на міжнародних конференціях, бере участь у деяких міжнародних форматах, які дають можливість світу знати правду про політичний та економічний розвиток України, війну в Україні, про природу цього конфлікту, які дозволяють світу бачити цю війну як геополітичну трагедію людства.

Він робить це дуже активно, адже має велику пошану в міжнародній спільноті. Все те, про що він говорив 5, 10 років тому, є не менш актуальним сьогодні, ніж тоді, коли лише порушувалася тема європейського вибору України.

Джерело: «Україна молода»

Версія для друку



1 Вересня 2016
Катерина Ющенко отримала на день народження Благодійний сертифікат
Колектив Міжнародного благодійного фонду «Україна 3000» привітав із 55-річним ювілеєм Голову Наглядової ради пані Катерину Ющенко. Від співробітників Фонду Катерина Михайлівна отримала у подарунок Благодійний сертифікат номіналом у 5 тисяч гривень. »»

1 Вересня 2016
Катерина Ющенко: У проекті «Лікарні майбутнього» суспільство майже не допомагало
Інтерв'ю дружини Президента України (2005–2010), голови Наглядової ради Міжнародного благодійного фонду «Україна 3000» пані Катерини Ющенко газеті «Україна молода». »»

29 Серпня 2016
Повітряні змії, море і Діснейленд: діти загиблих українських воїнів відпочили у Франції

18 Серпня 2016
Катерина Ющенко взяла участь у благодійному флешмобі #Ранецьдоброти

12 Серпня 2016
Фонд «Україна 3000» повіз на відпочинок до Франції дітей загиблих українських воїнів

14 Червня 2016
Оголошено переможців ІХ Всеукраїнського конкурсу благодійних проектів «Добро починається з тебе»


  



ІХ Всеукраїнський конкурс благодійних проектів «Добро починається з тебе»

Конкурс на закупівлю медичного обладнання

 
© 2001-2016
Фонд «Україна 3000»
Всі права застережено

© Розроблено
NewAgeLab 2005
Матеріали сайту дозволяється використовувати відповідно до ліцензії Creative Commons Attribution/Share-Alike

Про Фонд | Керівництво | Програми і проекти | Правила, процедури, стандарти | Контакти | Реквізити Фонду | Експорт RSS | Звіти

Використання матеріалів дозволено тільки з обов'язковим гіперпосиланням на сайт www.ukraine3000.org.ua


bigmir)net TOP 100 Украинский портАл